Зібраність, відповідальність, самоконтроль
Зібраності й самостійності бракує багатьом першокласникам. Все це — вади сімейного виховання. Трапляється, батьки, налякані незібраністю малюка, вважають постійний контроль єдиним способом привчити його до відповідальності.
Як вони це роблять? Старанно і постійно дорослі починають піклуватися про свою дитину. Ввечері збирають ранець, звіряючись із розкладом, ні на хвилину не залишають без нагляду під час готування уроків, сидячи поруч за столом, телефонують однокласникам і навіть учительці, щоб дізнатися домашнє завдання: «Він у мене такий «забудько».
А «забудько» досить швидко починає розуміти, що навчальні проблеми не стільки його, скільки мамина справа. Виконає вправу неправильно, одержить оцінку нижчу за ту, на яку розраховував, і в сльози, та ще й домашнім дорікне: «Ти, мамо (або бабусю), винна!» Отут би саме й запитати дитину: «А чим ти сама на уроці займалася?» Але дорослі чомусь так само пристрасно продовжують терпляче день у день, крок за кроком разом із сином чи донькою освоювати шкільну програму. І так із року в рік, доти, доки, нарешті, «заочне навчання» у середній школі стає їм не під силу.
І тоді дитині доводиться скрутно. Розбещена опікою, вона звикла до постійної суттєвої допомоги і не набула необхідних навичок для успішного навчання. Їй бракує зібраності, відповідальності, самоконтролю. Настає момент, коли навчатися школяру стає неймовірно важко.
Батьківська турбота, увага і контроль, безумовно, необхідні першокласнику, але діяти треба розумно, обережно, настирливо, не даючи дитині приводу перекласти свої обов'язки на чужі плечі.
Якщо хтось із членів сім'ї взяв цього року відпустку у вересні, а хтось у жовтні, щоб приділити дитині більше часу, то ви прийняли правильне рішення. Саме на початку шкільного життя порада і підтримка старших так важливі для маленької людини. Саме зараз вона особливо потребує того, щоб поруч із нею були найближчі люди, які у будь-який момент, якщо знадобиться, прийдуть на допомогу.
| 